|
«ВАУ, ЦЕ Ж ТАК КЛАСНО!»
ЧЕМПІОНКА УКРАЇНИ ВАЛЕНТИНА ДУЩАК РОЗПОВІДАЄ СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ «НОВОГО ДНЯ» ПРО СВОЮ СПОРТИВНО-ТУРИСТИЧНУ КАР'ЄРУ
У минулому номері нашої газети ми писали про нашу молоду і талановиту землячку Валентину Дущак, яка стала найкращою в Україні у змаганнях зі спортивного орієнтування на велосипедах відразу на трьох дистанціях. Досягнення, погодьтесь, вельми престижне не тільки для самої дівчини, але й для всієї нашої Буковини. А це, у свою чергу, хороша нагода запросити Валентину на інтерв'ю, що, власне ми і зробили.
«ЗАВДЯКИ ЙОМУ Я ПОЛЮБИЛА ТУРИЗМ»
— Валентино, на початку нашої розмови розкажи трохи про себе.
— Я народилась 1 лютого 2006 року в місті Чернівці. Згодом наша сім’я переїхала у мальовниче село Тисовець, в якому, власне, і нині проживаю. Навчалась у Червонодібровському НВК. Після закінчення школи вступила в Педагогічний фаховий коледж Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на спеціальність «Початкова освіта». Чому саме ця професія? Мабуть тому, що з дитинства мріяла стати вчителем і люблю дітей.
— Коли відбулось твоє «знайомство» зі спортивним туризмом? Можливо, щось конкретне підштовхнуло, аби займатись ним?
— Будучи ще в молодших класах, бачила, як старшокласники брали участь у змаганнях, тренувались і ходили школою у туристичному спорядженні. Тоді подумала: «Вау, це ж так класно!». І сказала собі, що коли перейду у старшу школу, також почну займатись тим, що і вони (але я ще поняття не мала, чим вони там займаються). І ось, у 5-му класі записалась на гурток з туризму.
— Де робила свої перші кроки у туризмі? Хто був твоїм першим наставником, хто ще тренував тебе протягом часу?
— Вже перейшовши в старшу школу і записавшись на гурток, я почала вивчати все про туризм. Не обійшлось і без допомоги НАЙКРАЩОГО, як я вважаю, вчителя від Бога, керівника, тренера Володимира Арсенійовича Баранюка. На превеликий жаль, його вже немає серед нас... Він завжди допомагав, підтримував і навчав. Завдяки йому я полюбила туризм і вже на початках почала їхати на різноманітні змагання. Під час участі в обласних змаганнях мене тренували і Анатолій Петрович Дудка та Оксана Василівна Меленко, яким я також вельми вдячна, адже вони також внесли всій вклад у мій розвиток. Не можу не подякувати і своїм нинішнім наставникам Івану Дмитровичу Тумаку та Володимиру Іллічу Баловсяку.
ПЕРШІ ЗМАГАННЯ, ПЕРШІ ЕМОЦІЇ, ПЕРШІ УСПІХИ
— Пам'ятаєш свої перші змагання? Якщо так, то розкажи трохи, як це було?
— Перші змагання, про які я згадую, це, напевне, змагання в Просіці в таборі. Ми жили там три дня і змагались на двох дистанціях — смузі перешкод і похід-кросі. Ті емоції — просто не передати словами! Ми старанно готувались до них і пам’ятаю, що з великим відривом перемогли. Також згадую, що була капітаном на тих змаганнях і хочу сказати, що то було нелегко. Це відповідальність, у першу чергу, за свою команду і за все, що відбувалось протягом цих трьох днів.
— Гадаю, що за роки, які ти займаєшся спортивним туризмом, змагань у тебе було чимало. Які з них є найпам'ятнішими для тебе? Якими досягненнями можеш «похвалитись»?
— Дійсно, змагань було доволі багатенько, але найбільш пам’ятними, мабуть, були змагання у Вижниці. Мені тоді було років десь тринадцять, це був чемпіонат області і ми зайняли перше загальнокомандне місце. Також тоді відбулись змагання в особистому заліку, де я стала третьою. Також можу відзначити нещодавній чемпіонат України з лижного туризму, який пройшов вкінці минулої зими-початку весни. Тут наша команда зайняла третє загальнокомандне місце, але проводилась ще й естафета і на ній я зайняла перше місце серед дівчат.
«ЦЕ ТІЛЬКИ ПОЧАТОК»
— А чим же тебе, все ж таки, так приваблює спортивний туризм?
— По-перше, напевне тим, що це нові знайомства, нові друзі. Також можу сказати, що тут я знайшла себе. Ще за допомогою туризму можна «виховати» свою силу, свою витримку і йти до своєї мети.
— З туризмом у тебе, мабуть, пов'язано чимало приємних спогадів. Який із них є для тебе «найдорожчим», якщо можна так сказати?
— Приємні спогади для мене — це знайомство з новими друзями, з якими я до сих пір спілкуюсь і дружу, а також подорожі, які назавжди залишаться у моїй пам’яті.
— Звичайно ж, думаю, що на досягнутому ти не збираєшся зупинятись. Які ще вершини плануєш/мрієш підкорити?
— Так, зупинятись не збираюся. Як то кажуть, ще все попереду і це тільки початок. Мрію поїхати колись за кордон і там підкорити якісь вершини чи вибороти гарні призи. Також маю мрію піти на водний туризм, адже, на жаль, цього виду туризму я ще не випробувала, але вірю що досягну своєї цілі.
— До речі, спортивний туризм має чимало напрямків: пішохідний, водний, лижний, велосипедний... Який з цих видів тобі найбільше до душі? Який із них найважчий для практикувння?
— Можу сказати, що всі виді мені подобаються однаково, адже кожний з них цікавий по-своєму і має свої складнощі. Напевне, найважчий для практики, як на мене, це лижний туризм, адже тут, окрім того, що ми маємо вміти на пішохідній дистанції, потрібно ще й вправно маневрувати лижами, а це не так-то і легко.
ТУРИСТАМ ПОТРІБНО ЗНАЙТИ «СПІЛЬНУ МОВУ» З ПРИРОДОЮ
— Окрім власне змагань, спортивний туризм — це і захоплюючі подорожі гарними, часто невідомими для широкого загалу, місцями. Які мандрівки ти здійснила протягом часу, які з підкорених місць найбільше сподобались?
— Тут можна багато розповідати про різні мальовничі місця, про нові підкорені вершини. Їх є дуже багато і я не збираюсь зупинятись на них. Наші Карпати мають дуже багато неймовірних місць, прекрасних краєвидів. Гори я обожнюю!
— У туристів, напевне, якійсь особливий зв'язок із природою. Як людина обізнана у цій сфері, дай нашим читачам декілька порад, як «вижити» в природних умовах, далеко від благ цивілізації.
— Не скажу, що у нас туристів є якийсь особливий зв’язок з природою. Просто, люблячи природу, ти поринаєш в її звуки, в її тишу. Коли ми їдемо в похід приблизно днів так на дванадцять, ми відпочиваємо від соціуму. В горах менше людей, які тебе оточують та немає цивілізації, того ж самого Інтернету, вірніше він є, але не всюди. Та він нам і не потрібний. Але вижити в природних умовах, далеко від благ цивілізації, не кожен зможе, для цього потрібна міцна сила волі. Деякі люди залежні від техніки й їм просто дуже важко. Але з часом до всього можна звикнути. Для того, щоб звикнути до природи і легко в ній жити, необхідно лишень її полюбити, знайти, так би мовити, спільну мову.
«ПІДТРИМКА БАТЬКІВ І РІДНИХ НАЙВАЖЛИВІША ДЛЯ МЕНЕ»
— Ти нині є й студенткою. Звичайно ж, поєднувати навчання зі спортивно-туристично кар'єрою нелегко. Як тобі це вдається?
— Якщо чесно, я вже звикла. Але комбінувати спорт і навчання, не так-то і легко, завжди потрібно жертвувати чимось: чи то навчанням, чи тренуваннями. Інколи бувають такі ситуації, що важко вибрати щось одне…
— Думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що для будь-якого заняття дуже важливо «відчувати плече» своїх рідних…
— Можу сказати, що підтримка батьків і рідних найважливіша для мене. І не тільки для мене, а також для всіх спортсменів. Адже навіть після невдалого виступу батьки будуть з тобою і не дадуть розчаровуватись.
— Дякую за розмову!
— І я дякую!
Георгій СЕМЕНЮК, |